Класична любов в Домі МК

Симфонію поезії, енергії, музики і кохання гратимуть ввечері 8 червня у культурному центрі Майстер Клас. Троє талановитих митців сучасності, яких вже можна назвати класиками у своїй сфері, зійдуться під одним дахом, аби зобразити розуміння любові кожен на свій штиб.

Справжній вінницький романтик Сергій Татчин нещодавно презентував нову збірку поезії під назвою (сюрприз!) «Любити». Збірка вийшла дуже витонченою, і цілком виправдовує свою назву. Поет закликає любити, адже, що може бути важливішим?

Енергійний скрипаль Кирило Стеценко – класик і сучасник, відомий не лише, як нащадок легендарного київського композитора, а й як віртуозний виконавець, має своє бачення поняття «любити», яким просякнута вся його творчість.

Один з найвідоміших диригентів сучасної України – харизматичний Микола Лисенко відомий усім любителям року і класики. Проект Rock Symphony став одним з найуспішніших і найгучніших оркестрових концертів в Україні за останні роки.

 

Де: Дім Майстер Клас, Богдана Хмельницького 57Б, Київ

Коли: 8 червня 19:00 — 21:00

 

P.S.

Аби ви надихнулись, ось вам улюблений вірш редакції:

Господи,
ну, хоч зрідка, Ти чуєш мене.
я зарані готуюся до Твого ужинку
і хочу попросити лише про одне:
як зіницю ока, бережи цю жінку.
можеш мені не вірити, але, їй-бо,
серед люду, ласого до жіночих сліз,
вона заслуговує на таку любов,
до якої я іще не доріс.
і дотепер вона має мене за бога,
але це, Ти ж знаєш, колись мине.
з-поміж інших чоловіків дай їй такого,
який у всьому перевершить мене.
голуб її і пестуй, люби й лелій,
пристав до неї неусипну сторожу,
щоб від краю до краю – на всій землі,
її не торкнулося ніщо вороже.
від вечора до рання і з рання до ночі
наглядай за нею, сповідай, пильнуй.
хай вона живе тільки так, як хоче, –
не свари її часто за цю вину.
здавалося б, що Тобі – до мене, до неї?
просто бережи її… і нічого більше.
я почуваюся вінницьким Енеєм,
що ніяк не спроможеться на достойні вірші.
слова не даються, як риба у воді,
як пташки у небі – полохливі, вільні.
мій український Божечку, я б хотів
написати про цю жінку з Тобою спільно.
ще нічого не сталося, нічого не скоїлось.
але якось тривожно між лівих ребер.
захисти її, Господи, своєю рукою, –
більше нічого не проситиму в Тебе.
ну, хіба що оцю перестиглу ніч,
із блискучими цятками над головою,
що буяє і квітне, – довір мені
розгортати цей безмір Чумацьким Сувоєм.
де б Твій коник щоразу губив підкову,
прямо серед неба – коштовну, гнуту.
і нехай я складу таку колискову,
щоб вона без неї не могла заснути.
а хто її тихенько для неї співатиме,
це питання, як водиться, вже не до мене.
навчи її оглядатися й забувати
все, що стосується нас – поіменно.
навчи її берегтися серед зваби й згуби,
поведи її за Собою у цій борні.
і коли я востаннє питатиму: «любиш?»,
врозуми її твердо
сказати
«ні».

Сергій Татчин

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *