Музей майбутнього: Лувр

Новий переклад відповідей на питання про майбутнє від провідних світових музеїв. Нагадаємо, що почали ми з «Ермітажу», «Кіасма», МААТ та Музей науки в Тренто. Сьогодні ж великий та могутній Лувр.

Цифрова стратегія не стосується лише одного музею, це перспектива співпраці, залучення до мережі інституції зі спільними інтересами для збереження колекцій, оцифрування шедеврів мистецтва та обміну професійними навичками. Що я можу зробити як працівник Лувру, я можу допомогти меншим музеям, дати їм певні поради, експертну оцінку, і ми можемо разом шукати рішення для наших проблем. Це моральний і етичний обов’язок – створювати мережі зв’язку між музеями

Енн Кребс

Керівник відділу соціально-економічних досліджень

та досліджень відділу досліджень та збору інформації

Що чекає на музеї у майбутньому? Як розвивається цей сектор? Якими ви бачите музеї через 10 років?

Працівники музеїв, так само як і політики та дослідники вважають, що вони можуть знайти рішення, спостерігаючи за великими музеями, як от Лувр. Але великі музеї – це лише 1% від музеїв світу. Вони чекають, що рішення проблем великих музеїв підходять і для музеїв середнього та малого розміру. Це неможливо з дуже прагматичних міркувань. Це питання фінансових та людських ресурсів. У “великих” музеях безліч професіоналів, з різним досвідом та навичками. Зосередити увагу потрібно саме на проблемах малих музеїв. Сьогодні ми говоримо про діджиталізацію в контексті кризових рішень. Те, що я скажу вам сьогодні дуже відрізняється від того, що я сказала б вам 5 років тому, або скажу через 5 років.

Дуже важко говорити про якусь довгострокову цифрову музейну стратегію. Зараз музеї зіштовхуються з великими труднощами у плані бюджету, людських ресурсів, процесів обробки документів. Тому зараз дуже важко сказати, що має бути зроблено. Питання також пов’язане з економічною моделлю розвитку музеїв. Музеї залежать від глобальної економічної ситуації і у багатьох країнах (як у Британії, Португалії, Франції, Італії) зачиняють свої двері. Тому дуже важко прогнозувати, що буде через 10 років. Швидше за все, важливі музеї, як Лувр, все ще триматимуть позиції, завдяки своїй привабливості та впливовості.

Важливо розуміти, що наприклад у Франції, 80% музеїв залежить від місцевої влади, а їхні власні ресурси становлять менше 10% їх бюджету. У них немає жодних перспектив щодо проектів, у більшості навіть немає своїх сайтів, вони не мають жодних цифрових інструментів. Вони залежать від застарілих сайтів місцевих громад. Часто місцеві музеї не виробляють власного контенту. В більшості випадків вони мають просто сторінку на Facebook, присвячену їхній місцевій аудиторії. І досі існує помилкова ідея про те, що всі музеї користуються цифровими інструментами у більш витончений спосіб.

Як цифрове середовище впливає на музейний світ?

Існує розрив між культурною і цифровою практикою. Ми бачимо цю різницю на прикладі «білих комірців» та «блакитних комірців» серед працівників музеїв. Менеджери використовують цифрові технології більш витончено. Але персонал музею, наприклад, працівники галерей, мають дуже обмежені навички. Те саме ми спостерігаємо у суспільстві. Професійний світ – віддзеркалення суспільства в цілому. Дуже важливо підвищувати кваліфікацію музейних працівників, зокрема ресепшену. Навіть у Луврі і досі існують розбіжності в залежності від соціально-демографічних показників та рівня освіти робітників. Ось чому, ми вирішили організувати тренінги з цифрових навичок. Але малі музеї не можуть зробити так само.

Інший приклад – багато музеїв зараз намагаються використовувати краудфаундінгові платформи для розвитку зокрема освітніх програм. Наше міністерство культури вважає, що краудфаундінг – це легко. Але в малих музеїв навіть поняття такого немає, не те що спеціальних навичок.

Що допоможе музеїним співробітникам краще вирішувати проблеми, пов’язані з діджиталізацією?

Головне питання у зв’язку між культурою та освітою, тобто, залученні цифрових технологій для доступності культурного пласту широкій аудиторії, і водночас здобутті спеціальних навичок музейними співробітниками. Виклик не тільки у тому, щоб розвинути мистецтво і культуру, а й у тому, аби розвинути цифрові навички настільки, щоб врешті отримувати від них певну вигоду. Ось це зараз виклик для Франції та Європи.

Зараз нам бракує даних, аби проаналізувати музейну ситуацію у рамках цифрових компетенцій. Діалог з міністерством культури або міністерством бюджету відображає той факт, що їм також необхідні дані, як інструмент прийняття рішень. Ми всі повинні об’єктивно і достовірну інформацію щодо оцифрування у музеях та цифрових компетенціях. Нам всім потрібна об’єктивна і надійна інформація щодо діджеталізації музеїв, і звісно для того, аби мати переконливі кількісні дані для політиків та бізнесменів.

У Європі зараз театри, опери, музеї страждають від планового скорочення штату. Це не лише кількісна втрата робочої сили, а й втрата навичок, та компетенцій. Крім того, люди виходять на пенсію, а на їхні місця нікого не беруть. Більшість музеїв у Європі почали діджиталізацію, але не можуть дозволити собі її продовжувати. Повна відсутність стратегії у Європейському союзі щодо зникнення рідкісних навичок та кваліфікацій.

Паралельно існує ще одне переконання, особливо в Англії, Нідерландах та Скандинавських країнах: волонтерів розглядають як основне рішення музейних проблем. Але ж не завжди вони мають потрібні навички або володіють необхідними знаннями, які втрачені на сьогодні. Для мене справжнім викликом є оцифровка колекцій, полегшення доступу до них, а також збереження кваліфікованих фахівців, зокрема кураторів та фахівців з документації. Насправді, дослідження об’єктів колекцій – це ключове. Адже, як тоді, якщо ви маєте матеріальний об’єкт і не маєте його аналізу чи розповіді про нього. Дослідження мають вирішальне значення; тому зберігати дослідників у музеях надважливо. Але ми ризикуємо втратити все це, не передаючи такі навички молодому поколінню, оскільки музеї не відкривають для нього дверей.

З якими можливостями і водночас проблемами можуть зіштовхнутись менші музеї?

Навряд чи є універсальна відповідь на це питання. Все залежить від конкретної ситуації, від управління та фінансових можливостей. У багатьох країнах бракує місцевих стратегій, мережі для пошуку ресурсів, допомоги або навчання.

Музеї звикли працювати у закритому середовищі, а тепер вони змушені виходити за його межі, розвивати нові напрями співпраці з іншими музеями у своїй сфері. Цифрова стратегія не стосується лише одного музею, це перспектива співпраці, залучення до мережі інституції зі спільними інтересами для збереження колекцій, оцифрування шедеврів мистецтва та обміну професійними навичками. Що я можу зробити як працівник Лувру, я можу допомогти меншим музеям, дати їм певні поради, експертну оцінку, і ми можемо разом шукати рішення для наших проблем. Це моральний і етичний обов’язок – створювати мережі зв’язку між музеями.

Як ви набираєте співробітників у ваш музей? Хто ваш ідеальний кандидат?

На сьогоднішній день у музеях немає кадрового підбору. Крім того, цифрові технології майже не повпливали на формування робочих місць. Було створено хіба що кілька посад, пов’язаних з технічним забезпеченням, інжинірингом, створенням веб-сайтів та управлінням соціальними мережами. Вплив відбувався у приватних компаніях, які продають свої інструменти та технології музеям. Це відкрите питання. Не тільки питання спеціальних навичок, а скоріше, питання впливу цифрових інструментів на працівників музеїв.

Всі відповіді від 10 музеїв англійською можна прочитати тут

Слідкуйте за нашими перекладами від Каті Потапенко

Фото з сайту музея

One thought on “Музей майбутнього: Лувр

  1. Pingback: Музей майбутнього: Національний музей Уельсу | CEDRA

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *