Cedra рекомендує: “Нова епоха Музеїв”

На Книжковому Арсеналі – 2018 Українським центром розвитку музейної справи було представлено книгу Жана-Мішеля Тобелема “Нова епоха музеїв”. Спеціалізовані музейні видання – це справжня подія, з огляду на те, що вони нечасто виходять у нашій країні. Тож запрошуємо прочитати переклад Тобелема українською та дізнатися чи настала вже «нова епоха» музеїв.

Жан-Мішель Тобелем – музеєзнавець-практик. Він розповідає про музейний менеджмент, сприйняття музеїв широким загалом та спеціалістами,  спираючись, у першу чергу, на власний досвід.

Для кого

Видання стане у нагоді не тільки працівникам музеїв, політикам та управлінцям у сфері культури. Воно зацікавить менеджерів та (зненацька) креативників. І справа не тільки у оригінальних кейсах для культурних інституцій та кризовому менеджменті, але також і у розумінні музею, як культурного простору, неприбуткової організації, що змушена використовувати ринкові механізми. Для менеджерів з комунікацій у комерційних сферах стало б цікавим челенджем створити PR-компанію проекту з «музейним» фінансуванням.

Якщо ви працюєте у музеї, чи як мінімум постійний відвідувач, то вже неодноразово чули порівняння українських музеїв зі світовими. У цій книзі знайдете відповіді на такі питання: Які критерії оцінки музейної діяльності? Що важливіше: кількість відвідувачів чи якість продукту? У чому плюси та мінуси роботи із волонтерами? Хто має фінансувати музей? Але навіть тут вам не підкажуть, де конкретно брати гроші на конкретні проекти і чому в українських музеях немає таких модних кав`ярень, як у Метрополітан музеї. Все це надто складно та індивідуально. Врешті-решт, навіть Музей Вікторії та Альберта у Лондоні скаржиться на недофінансування.

Подорожуючи змістом (без спойлерів)

Гроші – наріжний камінь у всіх музейних суперечках: чи повинні музеї заробляти? Звідки брати фінансування? Які джерела є найкращими? Однозначну відповідь отримати надто важко, адже є дослідження та статистика (і вона представлена у книзі!), що підтримують обидві сторони медалі, але читач зможе дійти власного висновку. Ми ж скажемо кілька слів про безоплатність музеїв. Величезна кількість музеїв не заробляє на вхідних квитках, приклади, наведені у книзі, розповідають про те, що безкоштовні музеї Лондону є одними з найпопулярніших серед відвідувачів. Французький експеримент довів, що до музею частіше стали приходити відвідувачі віком до 30 років за безкоштовними квитками. Хоча залишається “відома істина”, що на платний захід йтимуть охочіше.

У книзі представлено цікавий досвід і державного, і меценатського фінансування музеїв. Відведено главу під фандрайзинг. Але ми зупинимося на варіанті із лотереєю: деякі країни проводять лотереї, на меті яких фінансування культурних проектів (наприклад, Італія та Німеччина, а також Британія).

Цікавими та важливими є розділи, присвячені донорським фінансовим надходженням та поняттю іміджу музею. “Чи пахнуть гроші” – ось про що тут ідеться. Дуже корисні та дійсно необхідні музейній практиці України приклади про співпрацю з меценатами, приватними підприємствами. Маленький спойлер: дійсно важливо з ким ви співпрацюєте.

Чи не найважливішим є питання персоналу. Як змінилися, і ще мають змінитися люди, які працюють у музеї. Їхнє призначення, професійні навички. Ми звикли до розуміння того, що у музеї працює (керує ним) у першу чергу хранитель. Той, хто розбирається у тематиці, може розказати чи не про кожен експонат. Але чим далі, тим більше на перший план виходить питання менеджменту та організації. Чи має хранитель бути у більшій мірі керівником ніж науковцем? Також піднімаються питання співпраці з позаштатними кураторами виставок, волонтерами та друзями музею. В Україні досі немає чіткого розподілу між волонтерами, друзями музею та меценатами. Цікаво, що практика залучення волонтерів не завжди є позитивною, адже вони з меншою відповідальністю можуть ставитися до своїх задач, а їхні знання та навички більш поверхові.

У наступних розділах йдеться про моделі управління музеями. Цікавим є питання приватизації музеїв. Згідно з прикладами, представленими у «Новій ері», приватизація дійсно може вирішити деякі питання музейного управління, але загалом є скоріше плацебо.

Чим нашу редакцію завжди захоплювала музейна справа, так це тим, що, по суті, між музеями не може бути конкуренції, адже їхній «продукт» є унікальним та неповторним. Музей вже давно перестав бути тільки хранителем, тепер він має у повній мірі затвердитися як культурний центр. Але, судячи з досліджень Тобелема, музеї також підлягають економічному аналізу. Адже вони є «виробниками музейної продукції», у якої є свій життєвий цикл, мета, актуальність та значення. Прекрасними ілюстраціями економічного життя музеїв є живі приклади: музей Лувр-Ланс – вже відомий бренд та розмах не виправдали очікувань. Схожа доля спіткала і музеї родини Гуггенхайм, що прагнули стати мережевими закладами, таким собі «музейним Старбаксом».

Звісно, ця книга не могла обійтися без розділу, присвяченого відвідувачам. Ми вже давно впевнилися у тому, що турбота про аудиторію є одним із найважливіших аспектів роботи музеїв, а також їхніх стратегічних планів та розвитку. Цікавою є думка про те, що культурний маркетинг – це не поняття попиту, як традиційно вважається, а пропозиції. Власне, це і є один з містків між гостями музеїв та «продукцією» інституцій.

І нарешті, один з найзахопливіших розділів  –  стратегії. Цікаво проаналізувати: чи виконуються варіанти побудови стратегії 2010х років у 2018-му році. Більшість з них, якщо не всі, є актуальними для України сьогодні.

Плюси

Приємно бачити на українському книжковому ринку видання про музейну справу. Ще й таке якісне та цікаве. Текст, завдяки перекладу, легкий та приємний для сприйняття.

Велика кількість практичних прикладів та порівняльних таблиць.

Книгу можна читати у комплекті із «Музейним менеджментом» (точніше, у його продовження). Хоча, на нашу скромну думку, «Нова епоха музеїв» набагато краща та інформативніша. «Музейний менеджмент» багато у чому не вписується в українські реалії та доволі сильно застарів у світовому масштабі. Але для загального розуміння формування концепцій читати варто.

Мінуси

Перекладач занадто захоплюється англіцизмами. Кореляція, валоризація, диверсифікація, аутпути – так, для українського читача ці слова вже увійшли, якщо й не у повсякденний вжиток, але принаймні у інформаційне середовище. Але, наша редакція у якості мовних пуристів, вважає доречним більше використовувати українську лексику, яка передає контекст, без втрати сенсу.

Оригінальне видання книги побачило світ у 2010 році. Важко судити наскільки Тобелем був ідеалістом 8 років тому, наскільки змінилися європейські музеї, наскільки для них ще актуальним може бути матеріал книги. Але ж з огляду на українські реалії, ми десь у європейському 2010 році (а може і раніше). Звісно, деякі кейси неможливо застосувати у нашій музейній практиці. Наприклад, питання фінансування культурної сфери у нас доволі “своєрідне”: практика дуже часто не співпадає з теорією. Але загалом ми ще не у тому майбутньому, стратегії якого готував автор у 2010 році, тому актуальність не втрачено.

Коментар

Важливо, що під час перекладу видяння 2010 року було враховано авторські правки 2017-го. Оригінальний текст рясніє англіцизмами ще більше ніж український переклад. Тож постає зовсім інше питання: на скільки “творчо” можна підходити до перекладу матеріалу, замінюючи та пояснюючи авторський текст.

Де придбати: museumstore

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *