«Шестеро характерів ненаписаної комедії»: основні причини піти

Знайомство із оновленим театром на Подолі наша редакція вирішила розпочати із класики абсурду. Ми не будемо тренуватися у образності думок критикуючи чи схвалюючи нову споруду на Подолі, але вже не можемо дочекатися моменту поцінувати не тільки виставу, але і місце.  

Причина перша: знайомство з театром

Для тих, хто ніколи не був у театрі на Подолі (або ж, у Київському драматичному театрі на Подолі), настав ідеальний час з ним нарешті познайомитись. У цій постановці художній керівник-директор театру – один із найтитулованіших режисерів України – Віталій Малахов об’єднав класичну п’єсу і своє унікальне бачення історії. Його почерк складно сплутати – і (попереджаємо!) – якщо вас захопить ця вистава, ви неухильно станете частим гостем на Андріївському узвозі. При віковому обмеженні у 16+ вистава, тим не менше, не переходить межу дозволеного і не вижене снобів та театральних пуристів після першої ж дії. Те ж саме можна сказати і про гру акторів, яка відрізняється від того ж «Молодого» і «Лесі Українки» своєю збалансованістю.

Причина друга: класика вічна

«Шестеро характерів» — це адаптація легендарної п’єси нобелівського лауреата з літератури Луїджі Піранделло «Шість персонажів у пошуках автора» («Sei personaggi in cerca d’autore»).

За сюжетом актори збираються на репетицію вистави того ж Піранделло під назвою «Правила гри». Та раптом на сцену вривається шестеро незнайомців, режисер вимагає пояснень. Незнайомці відповідають, що вони є незакінченими, недописаними персонажами, які шукають автора для того, аби той нарешті закінчив їхню історію.

Класика театру-абсурду, у різні роки вистава об’єднувала найзірковіші акторські склади. Наприклад, у  постановці 1948 року, у Новій Зеландії, у головних ролях зіграли Лоренс Олів’є та Вів’єн Лі.

За мотивами п’єси була навіть створена радіовистава ВВС у 1959, а у 1992 ця ж компанія адаптувала її у телеформат – із Джоном Хертом, Брайаном Коксом і Тарою Фітцджеральд.

Причина третя: італійський шарм

Хоча офіційна назва цього театрального жанру – антидрама, справжньої драми навколо неї вистачало. Вперше поставлена у 1921 році п’єса пройшла довгий шлях поневірянь, грандіозних успіхів, адаптацій та чисто італійських скандалів. Автор був змушений покинути Театро Валлє на Римській прем’єрі, з бокового виходу, щоб уникнути натовпу обурених глядачів. Під час спектаклю частина глядачів кричала: «божевільня». Подібний прийом змусив Піранделло через кілька років написати пояснення до третього видання п’єси, де він висвітлив структуру постановки, пояснив повороти сюжету, взаємодію персонажів та головні ідеї. Прямим текстом. При цьому, у Мілані того ж року п’єса мала надзвичайний успіх, так само як і на Американському континенті.

В Україні вистава від Малахова за підтримки Посольства республіки Італія в Україні та Iталійського інституту культури в Україні перенесла прем’єру без ексцесів, і була високо оцінена як глядачами, так і критиками та медіа.

Причина четверта: допомога у пошуках сенсу життя

Метатеатральна абсурдна вистава про стосунки між персонажами, акторами, авторами захопить вашу уяву і змусить покопатися в собі. Питання, які ставить Піранделло (Малахов) голосом сценічних персонажів: хто справжній? Чи живуть актори своїм життям? Чи можна відділити персонажа і автора? Що роблять персонажі після закінчення історії? Чи має право автор кидати їх напризволяще?

Створюючи літературну історію автор створює світ, який починає альтернативне життя, часом, навіть окремо від бажання і задуму автора. Таким чином, ми постійно існуємо поруч із мільйонами паралельних світів. Яка вірогідність того, що один з них колись постукає у наше вікно?

Ось вам кілька цитат, аби надихнутись на похід:

«Правда тут приймається тільки до відомої межі!»

«Персонаж завжди є «хтось». А от людина, людина загалом, часто може бути і «ніким».

«Справжній живий персонаж може сміятися навіть над смертю! Він не помре! Помре людина, письменник, творець, але сам твір не помре ніколи! Хто такий Санчо Панса? Хто такий дон Аббондіо? І тим не менш, вони вічні, бо їм пощастило знайти життєдайний ґрунт, знайти фантазію..»

«Диво мистецтва – це не сам спектакль, а фантазія, яка його створює»

Режисер: Віталій Малахов

Грають: Сергій Сипливий/ Ігор Ніколаєв, Анна Тамбова/ Валентина Сергєєва, Даша Малахова/ Анна Саливанчук, Роман Халаімов, Максим Грубер, Ігор Волков/ Юрій Фелипенко, Катарина Шенфельд/ Ната Рокитська, Сергій Гринін, Олександра Пашкова, Дмитро Грицай, Іван Завгородній/ Артем Мяус, Валентин Бойко/ Кирил Карпук.

Де: Театр на Подолі

Коли: 9, 10 жовтня, 1 листопада — 19:00

Фото: Ira Marconi

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *