Дух Полісся у піснях з села Сварицевичі: Концерт у Музеї Івана Гончара

Чи може старовинна пісня бути не тільки пасивною пам’яткою культури, але й задавати настрій вечірці? У чому унікальність поліського вокалу? Куди приведуть нас співи родини, яка береже традицію вже не одне століття?

20 жовтня о 18:00 Музей Івана Гончара запрошуєна концерт-історію пісенного роду Чудіновичів.

 

Розповідає Сусанна Карпенко, завідувач відділу нематеріальної культурної спадщини НЦНК «Музей Івана Гончара», керівник фольклорного гурту “Божичі” та дитячого фольклорного гурту “Райгородок”, ініціаторка та солістка музичного проекту “Візерунчастіпісні”, дослідниця українського традиційного мелосу та пісенних традицій різних народів світу:

Перша моя експедиція у село Сварицевичі відбулася у 1997 році, куди ми помандрували разом із моїм майбутнім чоловіком Іллею Фетисовим. Тоді, з легкої руки мої викладачки та наставниці Ірини Клименко, нині – кандидата мистецтвознавства, завідувача Лабораторії етномузикології Національної музичної академії України ім.П.Чайковського, доцента Кафедри історії української музики та музичної фольклористики цього навчального закладу – було записано декілька гуртів і, серед них, родина Чудіновичів.

Перше, що дуже вразило – це особливе ставлення до подорожнього. Зайшли до крайньої хати розпитати, де живуть виконавиці, яких порадила нам Ірина Клименко, а перша реакція господині була: “Діти, спочатку ви поїсте борщу, а потім я вам все розкажу”. Після обіду приїхав хлопець, посадив нас на воза та повіз селом з екскурсією, познайомивши чи не з усіма родичами.

Люди у Сварицевичах дуже приязні та контактні, вражають своєю гостинністю та добротою.

 

Друге, що приємно здивувало, це дуже гарний стан збереження співочої традиції. Жінки виконували пісні абсолютно всіх жанрів місцевого фольклору: календарно-обрядові, родинно-обрядові, ліричні тощо. Стилістично – ідеально.

Крім того, зберегли унікальний обряд “Водіння куста”, який проводиться на Трійцю. Дівчину прикрашають зеленим гіллям так, що не видно її обличчя, а вона сама схожа на великий зелений кущ. Її водять по селу, співаючи спеціальних «кустових» пісень, заходять у двори, де «Куста» обдаровують господарі.

А на другий день беруть клечання і йдуть на кладовище. Жінки прикрашають ним могили своїх родичів і голосять за померлими. Можна одночасно  почути голосіння з різних кутків кладовища.

В 2018 році гурт став учасником проекту «Поліфонія» (polyphonyproject.com), в рамках якого було записано понад шістдесят пісень з вуст представниць колективу. Послухавши записи я зрозуміла, що майже нічого не змінилося. Це дуже цінно, і означає, що сучасне звучання традиції Сварицевичів таке ж саме, як і двадцять, сто і двісті років тому.

Якщо говорити про календарні пісні села Сварицевичі, то їх ні з якими іншими піснями не сплутаєш: невеликий діапазон, специфічний тембр, багаті вокальними орнаментами мелодичні лінії. Почуєш і знатимеш, що то Сварицевичі співають. Це треба почути!

На концерті учасниці гурту будуть вбрані у свої традиційні строї, що також доповнить образ та враження. Треба неодмінно прийти, послухати, побачити цю родину, набратися від них дуже позитивного і доброго ставлення до світу та людей.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *