Про кураторство: Таня Василькевич

«Она несла в руках отвратительные, тревожные желтые цветы…» Звісно, що Таня Василькевич зустріла нас зовсім не так, а на прекрасній булгаківській веранді, із чаєм, пирогами та варенням. Вона — новенька у музеї. Потрапила у цю справу з івент-менеджменту, але вже почувається як вдома. А як може бути по-іншому у Домі-музеї Михайла Булгакова? 

Про досвід роботи

Все свідоме життя, фактично, років з 15, я була долучена до івент-індустрії. Починала з організації, наприклад, молодіжних таборів. Де було: “Таня, придумай нам програму, організуй команду, зроби те і се…” Не знаю, можливо помічали в мені мою енергію… Потім це почало мені приносити певний прибуток. У віці 18 — 19 років я почала писати на замовлення – сценарії свят. Думки, що я буду дотична до музею, до серйозного мистецтва, в мене тоді точно не було.

Я, чомусь, завжди себе знецінювала: так склалось, що в мене немає диплому про вищу освіту. Коли людину питають: хто ти за освітою? Вона може впевнено сказати: лікар, менеджер, журналіст… А я?…не знаю. Але я постійно займаюся самоосвітою, тому можу все. Можу сама з нуля організувати команду, подію, вести проект, його піар, smm.

Я працювала в житті над багатьма проектами: соціальна робота, чотири роки — в організації протидії торгівлі людьми (були активності, семінари, просвітницька діяльність, допомога постраждалим). Також був великий досвід креативної роботи у християнській організації —  ми робили шалені вистави, великі конференції. Це все разом і стало моєю “освітою”.

Як саме я прийшла до імерсивних шоу? Поштовхом стала минулорічна подорож до США, я повернулась з великою кількістю ідей. Мене дуже надихнули вистави, події, менталітет людей, які дуже вільно почуваються, які не бояться експериментувати, не “забивають” на свій талант. І я подумала: в мене стільки є ідей і талановитих людей навколо, ми стільки робимо, але якось ситуативно та хаотично. Час обрати один напрямок і ним щільно займатись. Це не означає, що люди, яких я залучила до проекту, залишили свої роботи, ні, у нас усіх є своя зайнятість, і немаленька. Але нас об’єднала ідея максимального занурення людини у тематичне дійство та історію, якось спонукати її по-новому сприйняти цей простір, пережити власний унікальний досвід.

В мене немає страху перед аудиторією, я — за інтерактив, погляд в обличчя без дистанції! Я можу вільно спілкуватись як на 10 людей, так і на тисячу. Пам’ятаю колись у Сіднеї на робочій конференції, я говорила на сцені на аудиторію в 15 тисяч людей і навіть голос не тремтів. Лайфхак: у мене поганий зір – мені все одно, що 20, що 20 тисяч:)

Про модні музеї

Склався колись в мене  стереотип, що глядач часто відокремлений від музею. Я завжди вважала, що музеї — це майже сакральні місця. Меморіальні, і тому недоступні та не зрозумілі для всіх і кожного. Як традиційні храми: ходити бажано повільно, торкатись нічого не можна, говорити тихо, а краще шепотіти, щоб, не дай Боже, не показати свою недосконалість, незнання та неповагу. “Та треба мати 53 освіти, щоб долучитись до музейного проекту! Хто я тут, щоб до моїх ідей прислухались?” — думала я. Мені точно скажуть: “Дівчинко, ви в цих івентах та корпоративах все життя, ви не на тому рівні, щоб працювати з нами пліч-о-пліч”. Більшість людей, з якими я спілкуюсь в творчому житті, частіше за все, планують вистави де завгодно — концертний зал, арена, галерея, палац, павільйон…А от саме музей, як потенційну локацію не розглядають  — про нього думають в більшості лише ті, хто там працює.

Про музей Булгакова

По-перше, я люблю твори Михайла Булгакова. “Собаче серце”, “Біла гвардія” і звичайно —  «Майстер і Маргарита». Я зростала у протестантській спільноті, і коли вперше сказала, що мені дуже подобається цей роман, вислухала серйозну критику в свій бік. Серед багатьох християн вважається, що цей роман краще не читати, бо диявол показаний в позитивному ключі та складає хибне враження на вірян. А мені було тоді 13-14 років. На довгий час я залишила Булгакова, аби не розхитувати зайвий раз свої “високоморальні переконання” та й не сперечатись з дорослими на теми вічності, не маючи ніякої компетенції. З роками мій світогляд розширювався та змінювався, і мене знову свідомо потягнуло до вивчення цієї літератури… Я відкрила для себе величезну кількість гострих, актуальних думок, глибину, яку не осягнула в дитинстві. А рік тому “випадково” натрапила на фейсбук сторінку музею Булгакова та сходила на подію-екскурсію “Містичний простір дому Булгакова”. Подумала: “О! Треба сходити, якщо складеться гарний діалог з дирекцією, я б хотіла додати життя до цього проекту або навіть створити спільно новий”. Якщо мене вірно розуміють, я завжди роблю від себе максимум, справді вкладаю душу й серце в проект. Я просто відчула, що має щось відбутись, як Маргарита: “Я вірую, я вірую, щось станеться, не може не відбутися”. Для мене музейні активності — не комерція. Це — мій внесок до розвитку музею і привернення до нього нової аудиторії. Чому б ні? Чому б і не я?

Про формування команди

Мене дуже підтримали директор музею Людмила Губінаурі та голова правління фонду сприяння розвитку музею Михайла Булгакова — Ірина Воробйова. Жінки — лідери, прогресивні, позитивні, професійні і чарівні. Ми стали співавторами імерсивного шоу “Рукописи горять”, яке створили спеціально для простору Дому Булгакових. А згодом стали колегами — я долучилась до колективу музею у якості відповідальної за PR та комунікації музею. Я маю велике коло знайомих, з якими ми співпрацюємо у різних проектах. Я залучила моїх прекрасних друзів – танцювальну студію Mixstyle (її керівника Олену Крицак та хореографів насамперед), акторів з різних театрів та ініціатив, яких ми об’єднали в спільноту Möbius Art Projects, що має на меті  і надалі розвивати формат імерсивних шоу у музеях України та Європи. Але музей Булгакова став форвардом в цьому питанні.  Звісно, були люди, яким я пропонувала долучитись, але вони не погоджувались через щільну зайнятість або відсутність комерційного фінансового гонорару. Але я це розумію і не ображаюсь! Все складається так, як має бути з тими, з тими, хто відчуває цей формат собі близьким.

Про імерсивне шоу

Формат імерсії — це коли актор може фізично торкнутись глядача та вільно передати свою енергетику, свою ідею… немає межі між сценою та залою, та й зали глядацької немає як такої. Гість відчуває занурення всіма органами чуття. Музейний простір сприяє цьому якнайкраще, а ми лише розтавляємо важливі акценти та проводимо цей “струм”.

Імерсивне шоу — це не просто костюмована екскурсія. Це переживання, досвід, враження за допомогою променаду та дослідження. З досвіду наших іноземних колег, люди по дому мандрують самостійно. У музеї так не можна. Наш простір як нам допомагає, так і обмежує нас. В мене часто буває політ фантазії – хочеться, щоб артисти перелітали через меблі, щось кружляло, розсипалось… але ми маємо бути дуже обережні в експозиції, є речі, які все ж таки не можна зробити і ми поважаємо правила Дому. Ми хочемо робити все спільно з музеєм. Це співпраця, коли ми не нав’язуємо своє бачення. Ми всі — співавтори проекту.  Від першого шоу до сьогодні – є великий прогрес. Проект гнучкий, щоразу додаємо нові елементи як в сюжеті, так і в антуражі.

Про улюблений момент в роботі

1) Коли я прихожу на нову локацію, я заплющую очі і  “ловлю нові образи” —  уявляю як той чи інший куточок дому оживуть  після дотику нашого невтомного креативу. Ці кадри укладаються згодом в ланцюжок та цілісну картинку.

2) Пам’ятаю, як одну гостю ми загорнули під час сцени молитви у шаль Олени Турбіной. Гостя була така щаслива! Сказала, що відчула тепло, обійми, прийняття, дотик Дому. Це саме те, чого ми прагнемо.

3) Люблю дуже примірку костюмів та процес гримування. У нас шикарний гример – Варя Акулова та її дівчата. Варя — профі своєї справи — коли на моїх очах акторка перевтілюється у Маргариту — я відчуваю, що дотична до якогось дива.

4) Наші автепаті! Коли закінчується дійство, Булгаков (актор, що його грає) традиційно дістає пляшечку вина і ми ділимось враженнями. Купа історій, про те, як щось пішло так або не так. Сміх, селфі, спілкування. З акторами та працівниками музею ми ніби маленька сім’я.

Про майбутні шоу

29 вересня у історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського успішно відбулася прем’єра нашого імерсивного шоу «Forestieri», вже зробили 4 покази. Плануємо продовження навесні — адже історія про враження Михайла Грушевського від подорожі до казкової весняної Італії. Нещодавно зробили геловінський блок шоу у музеї Булгакова з аншлагом (містичний Булгаков і Геловін — цікаве поєднання).

Наступні дати для «Рукописи горят» — 17 листопада, далі — різдвяний блок (о, тут будуть сюрпризи!) 15 грудня, 28-30 грудня. Готуємо також сімейне різдвяне шоу 23 грудня  “Зірки Готелю Чудасія” у Малій опері (до речі, теж цікава історична локація). Крім цього, розробляємо концепції імерсивних шоу ще в двох музеях (деталі скоро). Якийсь нон-стоп виходить, хоча не вважаю себе трудоголіком… Мабуть, то зветься натхнення.

Бесіду вела Дарія Сухоставець, фотографувала Аліса Семенова

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *