Маркс у могилі: Останній автопортрет Малевича у М17

Що митець хоче сказати, малюючи власний портрет?Чи хоче передати/зафіксувати те, що турбує його саме у цей момент? Чи просто намагається подивитися на себе зі сторони? Казимір Малевич написав на своєму скоріш за все останньому автопортреті вичерпну відповідь на ці питання. 

Розповів нам про автопортрет Едуард Димшиць, мистецтвознавець, експерт, куратор декількох приватних колекцій. 

На сьогодні існує всього вісім відомих автопортретів Малевича. Чотири з них написані у період з 1907 до 1911 роки. Майстер ніколи не писав грандіозних за розмірами автопортретів. Перші відомі – це 25х25; 40х40. Він використовував акварель, гуаш, темперу.

У 1918 було написано суперматичний автопортрет, як його маніфест суперматизму. На ньому присутній і чорний квадрат, який багато знавців вважають автографом художника.

На 1930-ті роки припадають останні автопортрети художника. 

Останній відомий виконано у дусі старих майстрів. Малевич предстає перед нами у образі венеціанського дожа епохи Відродження. Останнім до певного часу вважався автопортрет у стилі Веласкеса, на якому автор зобразив себе із іспанською борідкою. Датовано його 1934 роком. 

І цей останній теж 1934-го. 8 червня 8 година ранку, так написано на роботі. Свій образ на цьому графічному портреті автор сам шокуюче назвав “Карл Маркс”. 

Борода розрослася, вигляд дійсно хворий. 

“Так я выгляжу сейчас: “Маркс в могиле”. Когда выхожу на улицу, дети кричат: Карл Маркс”.

Малевичу залишалося жити 11 місяців. 

Виявлення та дослідження автопортрету

Історія ця, як історія пошуків будь-якого твору образотворчого мистецтва, нагадує невеличкий детектив. Свого роду пошуки скарбів. 

1996 рік. У мене вдома задзвонив телефон. Мій колега-мистецтвознавець (він досить скромно попросив не називати імені) зателефонував із Сімферополя та сказав, що знайшовся Малевич. Щоб ви розуміли, Малевич, Пікассо продаються чи не кожного місяця, тому моя реакція була досить скептичною. Адже далеко не всі ці знахідки дійсно належать пензлю заявлених майстрів.

З’ясувалося що мій приятель давно товаришує із Мариною Пентюховою, дочкою поета. 

Пентюхов був відомим поетом футуристом, товаришував із Малевичем, котрий оформлював книги –поезію Пентюхова. 

Дочка Пентюхова була провідницею на потягах, архів батька зберігала, але не занурювалася у подробиці. Пентюхов помер у 1971 року.

Портрет зберігався у блакитній теці. На обороті був напис: “Авторство портрета удостоверяю. Марина Пентюхова”

Але цього було недостатньо для того, щоб довести оригінальність твору. Потрібні були ще докази. Довгі роки я розшукував архівні матеріали про цей автопортрет. Нарешті я натрапив на такий лист Пентюхова: 

«У меня сохранился только листок, который ты знаешь. Карандашный рисунок, где он с заросшей бородой, а «дети на улице кричали …».

Згодом було виявлено цей автопортрет у альманасі “Colour and Dry” 1960 року у США. Пізніше колеги з Росії сумісно з колегами з Нью-Йорку надрукували цей портрет у збірці матеріалів, присвячених художнику (2000-ні роки.) Потім я дізнався, що Пентюхов направив цей материал декільком людям. Паралельно стало відомо, що у пентюхова буб вликий архів листувань з Малевичем, що йог обуло загублено під час Другої світової війни.

Згодом у журналі “Антиквар”, випуск було присвячений автопортретам, було опубліковано інтерв’ю зі мною: “Чем крупнее дарования, тем беспощаднее автопортрет.”

Важливість доказів

Коли ти маєш твір Глущенка, Шишка чи Яблонської і показуєш їх а виставці, то це ні у кого не викликає здивування, бо таких творів багато в Україні. Особливо не треба доводити оригінальність, бо підробок менше. Коли ж ти маєш твір Малевича, Кандинського, Шагала, то тут вже дещо складніше. Потрібно дослідити роботу та її шлях від створення до знаходження. Важливе визнання саме цього твору на міжнародній арені. 

Дуже легко загубити роботу, піддати її певному науковому остракізму, потрібно буде ще десятки років, щоб довести, що ця робота справжня. Тому краще спочатку дослідити оригінальність, довести, а потім представляти широкому загалу.

Малевича є тільки кілька робіт в Україні, є кілька робіт, що не визнані світовими експертами, тому усі нові знахідки підлягають сумніву.

Чому не лишилося у Києві робіт Малевича

Жодного фундаментального твору Малевича не залишилося після відбуття майстра з України у 1930 року. Коли він викладав у Київському художньому інституті у 1927-30 роках, приїхала з Третьяковки його виставка.

Є версія, що київський глядач був досить консервативним. Я не чув щоб жодна робота з цієї виставки була придбана. Напрямок авангарду не дуже цікавив музейників саме у 30-ті роки ХХ ст.

Якщо візьмемо твори Богомазова, то тільки певна частина потрапила до музеїв, а більшість творів вже значно пізніше.

Подальша доля автопортрету

Я не маю бажання розставатися з цією роботою. Відповідаючи на питання про ціну: робота не є дуже дорогою роботою. Олійний суперматизм коштує десятки млн. доларів, а це зображення – декілька десятків тис. доларів. Маю у своїй колекції цінніші роботи для продажу чи обміну. А цю роботу можу надавати на виставки до музеїв чи галерей. 

Можливо це не надто цінна робота, але вона важлива історично. Цей портрет- уособлення всього життя майстра. Він перегукується із часом створення, вимушеним поверненням майстра до класичного стилю у мистецтві. Також він виконаний та описаний автором із гумором, що дає нам певне уявлення про настрій Малевича в останній рік життя. 

З роботою ознайомитися можна буде до 6 квітня у M17 Contemporary Art Center 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *