Що видно крізь ваші ВІКОНА? Враження від вистави

Експеримент може бути вдалим, і стати відправним пунктом для заснування та розвитку великого проекту. А може бути невдалим і закінчитись на самому початку. Успішний чи ні, та редакція Cedra  радить глядачам сприймати «ВІКОНА» саме як експеримент.

Сірий маятник життя

У житті смертного є основні точки неповернення, що чітко ділять життєвий план на підпункти. З роками існування кожного народу ці точки оформлюються у важливі обряди і акумулюють навколо себе ряд характерних традицій, які, з часом трансформуючись, в основі своїй залишаються незмінними і зараз. Власне, ВІКОНА зупиняються саме на таких точках: одруження, народження, війна, смерть. Саме ці основні події в людському житті стали передумовою появи народного епосу на відповідні теми. Частково це було втілено режисером-постановником дійства за допомогою фольклорного ансамблю “Щука-Риба”.

Червоне – то любов

А чорне – то журба. Саме ці два кольори (крім синіх окулярів божевільного танцюриста, які страшенно нагадували окуляри для підводного плавання) превалюють на сцені. Костюми – мінімалістичні, але яскраві, елементи одягу відіграють особливу роль у перфомансі. Костюми “Щуки-Риби” – геніальні. Естетика виступу підкреслює головну ідею, відсікаючи все зайве. За стилістикою «ВІКОНА» страшенно нагадали «Йов» Троїцького – колористика, музичний супровід, депресивний сюжет – тільки менш дорогий варіант.

Ой не зоря в небі запалала

«Вагітним жінкам, дітям, людям зі слабким здоров’ям перед відвідуванням перфомансу варто проконсультуватись із лікарем» – таке попередження варто було б додати до афіші. Все ж таки суміш хаотично-яскравого світла, ще більш хаотичної (і надто голосної, як для обраного місяця виступу) музики із тим, що відбувалось на сцені – дає специфічний ефект. Проте, один раз постановникам все ж вдалось використати специфічне приміщення Музею Івана Гончара у дуже вигідному світлі (у прямому сенсі цього слова). Специфіка зали полягає у тому, що вікна у напівпідвальному приміщенні знаходяться під стелею, і виглядають як середньовічні бійниці. Наприкінці вистави, коли глядач видихає після напруження, викликаного драматичним сюжетом і не менш драматичним музичним супроводом, світло повністю гасне, знаменуючи кінець всього, проте, поступово, у вікна-бійниці закрадається світло софітів, розташованих назовні, що майстерно створює образ світанку, і початку нового життя. Що дуже доречно – саме ця деталь залишає приємне враження, і не дає публіці остаточно впевнитись у тому, що життя – тлін, нагадуючи, що «кожен фініш – це, по суті, старт» – хоча і не так оптимістично.

А люди такі, люди такі

Редакції пощастило потрапити на передпоказ «ВІКОНА». Як часто це трапляється (дозволимо собі привідкрити двері чорного ходу подібних дійств) – серед запрошених переважали ті, кого в наш час прийнято асоціювати з небесними світилами, та їх коло знайомих. Відповідно, присутні фотографи у таких випадках більше фотографують тих, хто в залі, ніж тих, хто на сцені. Це може бути навіть цікаво, адже акторська майстерність позуючих перед камерою часто перевершує акторську майстерність продемонстровану на сцені. 

Та найцікавішим, як завжди, є не споглядання імпровізованих фотосесій, а підслуховування коментарів, якими публіка охоче ділиться під час вистави.  З них не всі цензурні, але варто відмітити, що найбільший ажіотаж (як у далекі шкільні роки) викликала сцена пристрасного поцілунку головних, так би мовити, героїв перфомансу. Наступним, за кількістю коментарів, елементом вистави стали….яблука! Символізм яблука може обговорюватись годинами, адже воно активно експлуатується у різноманітних міфах, легендах, епосах, навіть науковій літературі. Та глядачі «ВІКОН» охрестили цей хід як «Яблоко раздора. Прям как в Библии!», чим викликали праведний гнів присутніх у залі істориків і давньогрецьких богів.

Прикрий інцидент стався також ще до початку вистави, коли одні із запрошених (достеменно не відомо) юнаків почав виривати список гостей з рук працівників музею. O tempora, o mores! На жаль, «культурність» події не визначає автоматично культурний рівень аудиторії.

Епілог

Вихід за рамки класичного уявлення про будь-який вид мистецтва – це завжди виклик, як для самих творців, так і для публіки, що наважилась відвідати подібне дійство. «ВІКОНА» – приклад еклектики народних традицій і основних мотивів української культурної спадщини із електронною музикою і контемпом.  І як країні, яка довела себе до апогею демократії, редакція Cedra пропонує читачам визначитись з оцінкою «ВІКОНИ» самостійно.

Текст: Катя Потапенко

Фото: Аліса Семенова

One thought on “Що видно крізь ваші ВІКОНА? Враження від вистави

  1. Нам з чоловиком дуде сподобалось! Глядачи аплодували стоячи! Це нове в украинский культури ,на мий погляд – симбиоз украинського фольклору з постмодернизмом. Та щей це яскраве дийство воны сотворились безкоштовно. Молодци!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *